20-річна полтавка Ліза, відома під позивним «Черепашка», перейшла від волонтерської діяльності до служби в штурмовому підрозділі 2-го батальйону безпілотних систем «Алькор» 116-ї окремої бригади Сил ТрО. Незважаючи на юний вік, вона оперативно опанувала керування FPV-дронами та виконує завдання як пілота й штурмана.
Про це розповідає Poltava Today
— Головною мотивацією став мій старший брат Діма. Він був дронщиком з самого початку повномаштабної війни. На жаль, у 2023 році він загинув на Донецькому напрямку. Саме він змотивував мене піти служити, щоб продовжити його справу. До того ж я бачила багато реклами 116-ї бригади, а мої рідні з Полтави рекомендували саме цей підрозділ. В травні 2025 року я офіційно стала до лав ЗСУ.
Ліза розповідає, що до підписання контракту не мала значного досвіду керування FPV у цивільному житті — перші навички вона здобула вже під час служби. Початкові тренування відбувалися на симуляторах, потім була спеціалізована підготовка та виїзди на полігон, що дали змогу швидко ввійти в професію.
Походження позивного
Позивний «Черепашка» виник під час базової загальної підготовки, а повна форма — «Черепашка-ніндзя» — пов’язана з дитячою симпатією пілотеси до однойменного мультфільму. Побратими навіть виготовили для неї дерев’яні саї, які вона носить на рюкзаку й бере на позиції; по рації ж її скорочено називають «Черепаха».
Рідні та друзі спочатку ставилися до рішення Лізи з побоюванням: особливо важко розгляд віри матері, яка боялася за доньку, враховуючи втрату сина. Дівчина каже, що не афішувала свого рішення до останньої миті і повідомила близьких уже після підписання контракту.
Тренування, адаптація та бойовий досвід
Уперше стикнувшись з FPV-окулярами, Лізі було важко через перевантаження вестибулярного апарату, однак за місяць вона досягла рівня, порівнянного з командиром підрозділу й почала «відчувати» дрон. Нині вона поєднує обов’язки пілота й штурмана.
Перші бойові виїзди залишили сильні враження: шум від власної артилерії, стрес від ворожих атак і різка адаптація під вогнем. Одним із важких епізодів Ліза називає піший марш близько п’яти кілометрів із повним спорядженням під постійним наглядом ворожих безпілотників — за її словами, це стало серйозним випробуванням через невелику вагу і фізичне навантаження.
Вона не відчуває, що втрачає юність: багато знайомих виїхали за кордон, але її коло тепер — побратими, які теж підписали контракт, і це дає відчуття місця та призначення.
Плануючи майбутнє після перемоги, Ліза збирається залишитися в армії, розвивати кар’єру, навчати нових курсантів та допомагати побратимам, які пройшли через полон.
Підписуйтесь на Facebook-сторінку 116-ї бригади