Євгеній Оболонченко, головний сержант взводу охорони Другого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП, обрав військову службу після цивільної кар’єри та пережив чимало випробувань на фронті. За освітою він слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, але за спеціальністю не працював. Після навчання в училищі одразу вирушив на строкову службу до Збройних сил України, де два роки провів у Криму під час складних політичних подій, пов’язаних із російською агресією. Вже тоді Євгеній відчував, що війна неминуча.
Про це розповідає Poltava Today
Вибір служби та бойовий шлях
Після демобілізації Євгеній займався підприємництвом, але у 2018 році вирішив підписати контракт із 90-м окремим аеромобільним батальйоном 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади. Попри скепсис щодо віку (на той момент йому було 43 роки), він настояв на своєму і став стрільцем-санітаром, а згодом пройшов підготовку за стандартами НАТО в канадських інструкторів. У бригаді Євгеній отримав звання молодшого сержанта, два роки служив медиком взводу, а потім медика роти. Його підрозділ виконував завдання у Чармалику, Щасті, Новолуганському, а також понад рік стояв на Чонгарі та Арабатській стрілці.
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації Євгеній перебував у Костянтинівці, де разом із бригадою швидко включився в оборонні дії, зокрема в Слов’янську, Лимані та Ізюмі. Він безпосередньо брав участь у боях, рятував поранених під інтенсивними обстрілами. Під час виконання завдання в березні отримав поранення в шию, однак бронежилет врятував життя, і після короткої госпіталізації він повернувся до підрозділу.
Бої, поранення та новий етап служби
Серед найскладніших боїв Євгеній згадує Ізюм, Кам’янку, Богородичне, Святогорськ і тривалу оборону у так званому Шервудському лісі. Як бойовий медик роти, він супроводжував штурмові групи, забезпечував евакуацію поранених, стабілізував їхній стан на місці та організовував подальше транспортування. Під час Харківського контрнаступу у вересні 2022 року дійшов до Білогорівки, де довелося пережити найжорстокіші штурми з багатьма втратами серед особового складу.
У січні, тримаючи позиції в Серебрянському лісництві, Євгеній отримав важке поранення від мінометного обстрілу: уламок снаряда пошкодив ногу, внаслідок чого він втратив кілька пальців. Самостійно наклав турнікет і повз до евакуаційної точки, де отримав допомогу від побратимів. Після пів року лікування та отримання інвалідності ІІ групи, він повернувся до своєї бригади, але через стан здоров’я був змушений перевестися до тилового підрозділу.
Зараз Євгеній служить у Другому відділі Кременчуцького районного ТЦК та СП, де допомагає організовувати роботу з мобілізованими, зустрічає відвідувачів, консультує громадян і супроводжує призовників до навчальних центрів. Він зазначає, що багато хто не розуміє важливості служби та шукає способи уникнути мобілізації, побоюючись не армії, а смерті.
— Так і мене могли вбити, відповідаю на це. Але я пішов. Кажуть, що мені просто пощастило. Відповідаю: я добре вчився, ти теж добре вчися — і тобі пощастить. А який сенс сидіти ховатися, щоб прилетіло щось на голову вдома?
Військовий спостерігає, що до ТЦК чоловіки часто приходять із сім’ями, але не розуміє доцільності такої поведінки. Він наголошує: війна не враховує вік, служити мають усі, хто здатен, адже без мобілізації не буде і країни.
Євгеній переконаний, що захищати свою землю — це обов’язок кожного, а внутрішня мотивація є ключовою у цій боротьбі. Його донька також планує пов’язати життя з медициною і служити Україні, наслідуючи приклад батька.