У контексті Дня Української державності, який щороку відзначається 15 липня, особливу увагу приділяють постатям, які зробили значний внесок у боротьбу за українську незалежність від часів Київської Русі до сучасності. Однією з таких видатних особистостей є Андрій Жук, який народився 145 років тому, 1 липня 1880 року, у селі Вовчок (сьогодні – Вовчик, Лубенська міська громада Полтавщини). Він увійшов в історію як дипломат Української Народної Республіки, кооператор, історик і активний діяч Союзу Визволення України.
Про це розповідає Poltava Today
Початок громадсько-політичної діяльності
Андрій Жук був представником давнього козацького роду. Після закінчення трирічної парафіяльної школи, він продовжив навчання самостійно. Працював писарем та канцеляристом у Лубенській повітовій земській управі. Свою громадсько-політичну діяльність розпочав у 20-річному віці, вступивши до підпільного українського гуртка у Лубнах, одним із керівників якого був Микола Порш. У 1900–1901 роках цей гурток став основою для створення Революційної Української партії (РУП) – першої політичної організації Наддніпрянської України, яка започаткувала самостійницькі ідеї на початку XX століття.
З 1901 року Андрій Жук почав публікувати свої роботи, дебютувавши у «Літературно-науковому вістнику». Того ж року він отримав посаду в статистичному бюро Полтавської губернії під керівництвом Олександра Русова – відомого українофіла й етнографа. Згодом переїхав до Білопілля, де працював на залізничній станції за сприяння Володимира Леонтовича, а в 1901–1902 роках був призваний до війська, але через хворобу був комісований у 1902 році.
У 1903 році Андрій Жук переїхав до Харкова, де організовував діяльність РУП серед залізничників та поширював нелегальну українську літературу. Через це він був заарештований російською поліцією, але вже у жовтні 1904 року вийшов на свободу завдяки амністії. У подіях 1905–1907 років Жук працював як сільськогосподарський агітатор, а з 1905 року став одним із лідерів Української соціал-демократичної партії. У 1906 році був вдруге заарештований і потрапив до Лук’янівської тюрми в Києві.
Після двох арештів у 1907 році він разом із Володимиром Винниченком та Володимиром Степанківським переїхав до Львова, де займався публіцистикою, співпрацював із націонал-демократичними газетами та редагував журнали «Економіст» і «Самопоміч».
Внесок у національно-визвольний рух і дипломатія
Із 1909 року Андрій Жук підтримував напрямок у соціал-демократії, який ставив національне питання на перший план. Через це у 1911 році його виключили з партії. У 1912 році він заснував Український інформаційний комітет, що з початком Першої світової війни став основою для створення Союзу визволення України (СВУ).
У серпні 1914 року Жук переїхав до Відня, де став одним із засновників та провідних членів СВУ, а також Головної та Загальної Українських Рад. Він брав участь в управі Українських січових стрільців і допомагав редагувати французькомовний місячник «La Revue Ukrainienne». Під час Української революції 1917–1921 років Андрій Жук працював у посольстві УНР у Відні, був радником у МЗС УНР і помічником голови ЗУНР Євгена Петрушевича, а також співпрацював із Симоном Петлюрою та Закордонним Центром ЗУНР на початку 1920-х років.
Історик Ігор Гирич називає Андрія Жука «сірим кардиналом самостійницького руху України», адже в період активної політичної діяльності дипломат УНР ніколи не очолював організацій, ідейним керівником яких він фактично був.
У 1930 році Андрій Жук завершив активну політичну діяльність і повернувся до Львова. Він очолив статистичне бюро Ревізійного союзу українських кооперативів та редагував часописи «Хортиця» і «Крайова Кооперація». Після початку Другої світової війни і окупації Львова радянськими військами, Жук нелегально перетнув радянсько-німецький кордон і оселився у Відні. Там він займався дослідженням історії українського революційного руху, написав низку праць із суспільно-політичних і економічних питань, які друкувалися у виданнях Європи, США та Канади.
Особистий архів Андрія Жука, що містить невидані дослідження про суспільно-політичне життя Лубенщини, зберігається в Канадському національному архіві в Оттаві. Андрій Жук помер 3 вересня 1968 року у Відні.
Вшанування пам’яті на Полтавщині
16 листопада 2023 року на позачерговій сесії Лубенської міської ради ухвалено рішення про перейменування вулиці Щелканова на вулицю Андрія Жука. Це було зроблено на підставі протоколу комісії з реалізації політики відновлення і збереження національної пам’яті, яка врахувала пропозиції Українського інституту національної пам’яті, місцевих фахівців та жителів громади. Комісію очолює секретар Лубенської міської ради Маргарита Комарова.
У липні 2024 року Полтавська обласна військова адміністрація підтримала ініціативу Олега Пустовгара щодо перейменування вулиці Попова у Вовчику, рідному селі Андрія Жука, також на його честь. Таким чином, пам’ять про видатного діяча Української Народної Республіки та борця за незалежність України увічнена у назвах вулиць рідного краю.