У селі Токарі Лохвицької міської громади Миргородського району відбулися просвітницькі заходи з нагоди 180-річчя від дня народження Василя Милорадовича — визначного фольклориста, етнографа, історика, поета й перекладача. Ювілей відзначається на державному рівні згідно з постановою Верховної Ради. Ініціативу організації урочистостей проявили представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві та відділ культури, сім’ї, молоді та спорту виконавчого комітету Лохвицької міської ради
Про це розповідає Poltava Today
Церемонія розпочалася з покладання квітів до меморіальної дошки на фасаді місцевого будинку культури, яка була встановлена у 2016 році. До вшанування долучилися мешканці села, педагоги, працівники Токарівського сільського будинку культури та завідувачка місцевої бібліотеки Любов Краснолуцька, яка організувала краєзнавчий екскурс «Дослідник –народознавець з Полтавщини»
Свято пам’яті на місці народження
За участі місцевої громади відбулися публічні заходи, що поєднували покладання квітів, виступи місцевих активістів та просвітницькі розповіді про життєвий шлях науковця. Окремі блоки програми були присвячені фольклорним традиціям Полтавщини та збереженню матеріальної й нематеріальної пам’яті рідного краю.
«У 1890 р. лубенський мировий суддя вийшов у відставку і відтоді цілком присвятив себе улюбленій справі — збиранню, вивченню й популяризації культури рідної землі. Давні козацькі Литвяки стали й місцем його проживання, і батьківщиною душі, й об’єктом ретельних досліджень. Лубенський повіт видавався йому найбільш репрезентативним, бо тут на кінець ХІХ ст. ще збереглися питомі риси традиційного селянського життя, звучало українське слово», — зазначає дослідниця Віта Сарапин.
Життєпис і наукова спадщина
Василь Милорадович народився 13 січня 1846 року в селі Токарі на Полтавщині. Походив із козацько-старшинсько-шляхетського роду. Дитинство провів на хуторі Пручаї поблизу Сокиринців (нині — Чернігівська область). Юні роки формували його зацікавленість народною творчістю під впливом дум Остапа Вересая та праць Пантелеймона Куліша.
У 1869 році закінчив юридичний факультет Харківського університету зі званням кандидата юридичних наук. Працював помічником присяжного повіреного у Полтавському окружному суді, з 1875 по 1890 рік обіймав посаду мирового судді в Лубенському повіті. Від судової практики й спілкування з селянами перейшов до систематичних етнографічних і фольклористичних досліджень.
Милорадович опублікував понад двадцять праць з історії, етнографії та фольклористики, зокрема дослідження про весільні пісні Лубенського повіту, збірник народних казок Полтавської губернії (1898), праці «Замітки про малоросійську демонологію» (1899), «Малоросійські народні повір’я та розповіді про п’ятницю» (1902) та «Українська відьма. Нариси з української демонології» (1901), де зібрано численні легенди й перекази про демонологічні образи.
Першу масштабну публікацію — збірник із 269 весільних пісень та опис обряду традиційного українського весілля — випустив 1890 року в журналі «Київська старовина». Автор досліджував мовні особливості говірок, систематизував обрядові тексти і став постійним автором фахових видань та місцевих газет.
Милорадович детально фіксував святкування щедрувань та інші народні звичаї. У праці про щедрування він описав сценічні образи й ролі, уражаючи детальністю етнографічної реконструкції місцевих обрядових практик. Частину його збірок тодішня російська імперська цензура заборонила як такі, що нібито популяризують українську культуру.
У 1903 році його обрали почесним членом Полтавської вченої архівної комісії. Як поет і перекладач він також публікував власні вірші та переклади, зокрема в антології «Українська муза» (1908). Досліджував фольклорні процеси у європейських країнах і аналізував праці зарубіжних і вітчизняних науковців.
Василь Милорадович помер навесні 1911 року і був похований у селі Литвяки. Його наукова спадщина лишається важливою для дослідження етнографії та фольклору Полтавщини і всієї України.
Примітка: заходи з нагоди 180-річчя організовано за участі представництва Українського інституту національної пам’яті в Полтаві та місцевого відділу культури.