24 січня 2025 року виповнюється 150 років від дня народження Оксани Старицької-Стешенко — видатної української письменниці, перекладачки, громадської діячки та просвітительки, яка стала жертвою сталінського терору.
Про це розповідає Poltava Today
Дитинство, родина та формування особистості
Оксана Старицька-Стешенко народилася у селі Карпівці (нині Могилів-Подільський район Вінницької області) в родині відомого письменника і драматурга Михайла Старицького та громадської діячки й письменниці Софії Старицької, сестри композитора Миколи Лисенка. Серед її братів і сестер — Юрій (юрист), Марія (акторка театру), Людмила (письменниця і громадська діячка). Молодша сестра Ольга померла в дитинстві.
Освіту Оксана здобувала у гімназії Людмили Ващенко-Захарченко. В родині панували українські традиції, з дітьми розмовляли українською. Дім Старицьких у Києві був відомий як “київські Афіни” — осередок мистецтва, літератури та театру, де збиралася молодь і діяли літературні гуртки, такі як “Плеяда”.
Особисте життя та громадська діяльність
Одним із частих гостей родини був Іван Стешенко, майбутній чоловік Оксани. Їхня історія кохання розпочалася під час ув’язнення після “вітровських демонстрацій” у 1897 році. Саме у в’язниці молоді люди дали обіцянку одружитися після звільнення.
“Два тижні вона провела у в`язниці, де знову зустрілася з Іваном Стешенком, який сидів у сусідній камері. Під час прогулянок на тюремному подвір`ї молоді люди поклялися в коханні і домовилися одружитися, коли вийдуть на волю”.
Після весілля Стешенки мешкали на хуторі Надія у Миколи Садовського та Марії Заньковецької, працювали над літературними творами, брали участь у діяльності нелегального товариства “Молода Україна”. Згодом повернулися до Києва, де Іван Стешенко займався редакторською діяльністю, а Оксана допомагала йому та виховувала дітей.
У 1903 році Оксана долучилася до відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві — події, що згуртувала українську інтелігенцію. Однак сім’я неодноразово зазнавала переслідувань з боку російської влади через активну громадську позицію.
Під час Першої світової війни Іван Стешенко очолював гімназію для дітей біженців, а Оксана працювала сестрою-жалібницею у шпиталі.
Суспільна та літературна спадщина
У 1917 році Іван Стешенко став міністром освіти в уряді Української Народної Республіки, а Оксана працювала разом з ним у відділі позашкільної освіти та Комісії українського національного театру. Після трагічної загибелі чоловіка вона продовжила його справу: очолювала дитячі притулки, працювала у Червоному Хресті, видала читанку “Рідні колоски” та низку інших книжок для дітей. Оксана також перекладала історичні романи, писала спогади про Лесю Українку й батька.
У 1939 році її прийняли до Спілки письменників України. Проте для радянської влади вона залишалася неблагонадійною. Сина Ярослава тричі арештовували, і його подальша доля залишилася невідомою. Донька Ірина, акторка репресованого театру “Березіль”, стала відомою перекладачкою.
Оксана Старицька-Стешенко стала жертвою сталінських репресій. У липні 1941 року, разом із сестрою Людмилою, була заарештована НКВД і депортована до Казахстану, де й померла у таборі орієнтовно у 1942 році.
Життєвий шлях Оксани Старицької-Стешенко є яскравим прикладом відданості українській культурі, освіті та боротьбі за національну ідентичність навіть в умовах жорстоких політичних переслідувань.
