6 червня виповнилося 140 років із дня народження Михайла Венедиктовича Микиші (1885–1971) — видатного українського оперного співака (тенора), педагога, керівника театру «Музична драма» та професора Київської консерваторії, який став жертвою комуністичних репресій режиму совєтської росії/СРСР.
Про це розповідає Poltava Today
Життєвий і творчий шлях Михайла Микиші
Михайло Микиша народився в Миргороді на Полтавщині. Освіту здобував у Миргородській художньо-промисловій школі імені М. Гоголя, а з 1904 по 1910 рік навчався у Київській музично-драматичній школі М. Лисенка. У цей період він мешкав у родині Миколи Лисенка, де познайомився з видатними діячами української культури: Михайлом Коцюбинським, Іваном Франком, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою та іншими. Ці знайомства значною мірою вплинули на формування його творчої особистості.
Перший виступ Микиші відбувся у 1910 році на сцені Київського українського театру Миколи Садовського. Далі артист виступав у Київській міській опері (1914–1922), Большому театрі в москві (1922–1931), Харківському (1931–1942) і Київському (1942–1944) театрах опери та балету. Значну частину репертуару Михайла Микиші складали українські народні пісні та романси, зокрема твори М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка. Серед його найвідоміших партій — Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Радамес («Аїда» Дж. Верді), Йонтек («Галька» С. Монюшка), Єник («Продана наречена» Б. Сметани), Туррідо («Сільська честь» П. Масканьї).
Педагогічна діяльність та спадщина
Окрім сценічної діяльності, Михайло Микиша проявив себе як талановитий педагог. З 1937 року він працював у Харківській консерваторії, а з 1944 року — у Київській консерваторії. У 1946 році отримав звання професора. У 1971 році вийшла його праця «Практичні основи вокального мистецтва», яка стала важливим посібником для майбутніх поколінь вокалістів.
Співак мав сильний, виразний голос із широким діапазоном і здобув репутацію виконавця гостродраматичних ролей. Брав участь у численних концертах на честь Тараса Шевченка, виконуючи, зокрема, твори Миколи Лисенка на вірші Кобзаря: «Гомоніла Україна», «Мені однаково», «Нащо мені чорні брови», «По діброві вітер виє», «Садок вишневий коло хати», «Чого мені тяжко», «Очі горять»; Кирила Стеценка («По діброві вітер виє», «Сонце заходить, гори чорніють»), Я. Степового («Три шляхи»), О. Нижанківського («Минули літа молодії») та інших.
«У 1941 році комуністичний сталінський режим совєтської росії/СРСР репресував митця: протягом трьох років поневірявся у Сибіру».
Відзначення 140-річчя Микиші на державному рівні ініційоване Українським інститутом національної пам’яті та відповідною постановою Верховної Ради України.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів зберігає добірку вокальних творів у виконанні Михайла Микиші, що є цінною спадщиною для розвитку київської вокальної школи.
Митець помер у Києві 20 листопада 1971 року, похований на Байковому кладовищі. Його ім’ям названа вулиця у Миргороді, а на будинку по Паньківській вулиці у Києві, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.