19 жовтня виповнюється 130 років з дня народження видатного кобзаря Петра Гузя, уродженця села Лютенька на Полтавщині. Його ім’я нерозривно пов’язане з визвольними змаганнями, популяризацією творчості Тараса Шевченка, опором сталінському терору та збереженням кобзарських традицій. На державному рівні ювілей Петра Гузя відзначається відповідно до Постанови Верховної Ради.
Про це розповідає Poltava Today
Вплив Михайла Кравченка та формування кобзаря
У трирічному віці Петро Гузь втратив зір через хворобу, а вже у 15 років розпочав навчання у відомого полтавського кобзаря Михайла Кравченка, який співпрацював з Лесею Українкою та іншими видатними діячами. Під керівництвом Кравченка Гузь опанував гру на кобзі і перейняв традиції українського кобзарства. Його наставник був учасником багатьох знакових культурних подій початку ХХ століття, серед яких вечори пам’яті Івана Котляревського та Тараса Шевченка. Михайло Кравченко також виховав цілу плеяду кобзарів, зокрема Федора Кушнерика.
Пісні спротиву та трагічна доля Лютеньки
Під час Української революції 1917–1921 років Петро Гузь долучився до антибільшовицького повстання під проводом отамана Леонтія Христового. У серпні 1920 року повстанці під синьо-жовтим прапором визволили Гадяч, однак наступ більшовицьких військ завершився жахливою трагедією — село Лютенька було спалено, близько 1100 обійсть знищено, а за приблизними підрахунками загинули 150 повстанців. Селяни змушені були тікати та ховатися у лісах.
«Із города, із Зінькова військо наступало, І на це село Лютеньку вся вина лягала. І так його обступали трьома сторонами, Четвертою сам Христовий стояв з козаками. Загін їде, не минає, він січе, рубає, І на це село Лютеньку дуже налягає…».
Саме цим подіям Петро Гузь присвятив свої думи — «Думи про Христового», «Про Лютеньку та Христового» і «Про героїв, що полягли за свободу». У радянські часи ці твори були заборонені, а їх публікацію суворо переслідували.
Після відновлення незалежності України краєзнавець Іван Чайка оприлюднив фрагменти дум у книзі «Дзвони над Лютенькою», а сучасні кобзарі, зокрема Назар Божинський, відновили їх виконання.
Участь у Миргородській капелі бандуристів
Після революційних подій Петро Гузь приєднався до Миргородської капели бандуристів, мандрував Полтавщиною з виступами, популяризуючи історичні та жартівливі пісні, думи і танцювальні награви. У репертуарі Гузя були твори на слова місцевих поетів, історичні пісні «Максим козак Залізняк», «Про Саву Чалого та Гната Чалого», думи «Втеча трьох братів з міста Азова», «Про трьох братів самарських», «Про Олексія Поповича», «Бідна вдова і три сини».
Гузь грав на старосвітській бандурі, мав власних учнів, виступав у різних регіонах України та навіть на Кубані. Його бандура нині зберігається у Лютенському музеї.
Пісні про Голодомор та спротив радянському режиму
Не залишався осторонь Петро Гузь і під час Голодомору. Його рідне село Лютенька 1932 року було занесене на «чорну дошку» радянським режимом, що призвело до масового голоду і смерті майже чотирьох тисяч мешканців. Петро Гузь створив пісню «Ні зернини, ні макухи», яка стала свідченням трагедії українського народу:
«Праця наша, Й поле наше, А вродило — усе ваше! Ще й городи покопали, Наче золото шукали! Ні зернини, Ні макухи — Гинуть люди, Як ті мухи… Активісти ж Справні, ситі! Попідтинню — Мертві діти…»
У 1930-х роках більшість миргородських кобзарів загинули від рук чекістів, а ті, хто вижив, змушені були виконувати ідеологічно дозволену радянську пісенну продукцію. Водночас, у кобзарському середовищі зберігалася вірність українським ідеалам.
Внесок у кобзарську справу та вшанування пам’яті
У 1939 році Петро Гузь став учасником першої республіканської наради кобзарів і лірників, під час якої було записано низку його пісень на фонограф. Також він працював артистом етнографічного ансамблю кобзарів та лірників при Київській філармонії, а кобзарював впродовж сорока років.
Помер Петро Гузь 2 травня 1959 року у рідній Лютеньці, де й похований. Довгий час його могила була занедбаною, але цьогоріч її впорядкували зусиллями місцевої громади та школи. Також на його честь перейменовано одну з вулиць села, а у 2023 році на виконання постанови Верховної Ради була створена тематична відеоробота «Петро Гузь-лютенський кобзар».
Краєзнавчий музей Лютеньки отримав оцифровані копії пісенної спадщини кобзаря, а пам’ять про нього зберігається і популяризується сучасними дослідниками та виконавцями.