Михайло Жовтобрюх, уродженець села Ручки на Полтавщині, є однією з ключових постатей в історії української філології та лінгвістики. У 2025 році на державному рівні вшановується 120-річчя від дня його народження – подія відзначається з ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно з постановою Верховної Ради щодо вшанування пам’ятних дат у 2024–2025 роках. Науковий доробок Михайла Андрійовича, який налічує понад триста праць, має значний вплив на сучасну лінгвістику, а його внесок у розвиток української мовознавчої школи визнають як в Україні, так і за її межами.
Про це розповідає Poltava Today
Від учительства до великої науки
Життєвий шлях Михайла Жовтобрюха розпочався з навчання у школах Миргородщини, а професійне становлення відбулося у Гадячі, історичному центрі української освіти. Після завершення педагогічних курсів молодий філолог продовжив освіту в Дніпропетровському інституті народної освіти, який закінчив у 1929 році, здобувши фах викладача української мови та літератури, а також соціально-економічних дисциплін.
Перші роки професійної діяльності Жовтобрюх працював учителем у селах Сумщини та Донбасу, згодом — викладачем у вищих навчальних закладах: Дніпропетровському металургійному інституті, Запорізькому педагогічному інституті, де викладав основи мовознавства, курс української мови та сучасну українську літературну мову. Його постать стала символом наукової відданості та педагогічного служіння, а сотні учнів і колег вважають його своїм наставником і запам’ятали як людину великої душі та глибоких знань.
Внесок у мовознавство та освітню практику
Особливе місце у професійній біографії Михайла Жовтобрюха займає робота в Київському педагогічному інституті, де він пройшов шлях від старшого викладача до декана мовно-літературного факультету. Саме тут, за словами академіка Арнольда Грищенка, Жовтобрюх «продовжив мовознавчо-викладацьку традицію свого попередника, виявив неабияку наполегливість і досяг визначних наукових результатів, поєднавши у своїй діяльності теоретичні пошуки і потреби щоденної практики, зокрема, належного змісту мовної освіти в середній та вищій школі і фахової підготовки вчителя української мови та літератури».
В умовах сталінських репресій Жовтобрюх зазнав переслідувань, проте зберіг відданість науці і педагогіці. Після вимушеної роботи в Тюмені та Бухарі, він повернувся в Україну і тривалий час працював у Черкасах, завідував кафедрою української та російської мов місцевого педагогічного інституту.
Лінгводидактичний спадок і підручникотворення
Михайло Жовтобрюх створив понад 70 лінгводидактичних праць, які залишаються актуальними й у XXI столітті. Його програми та підручники, зокрема «Курс сучасної української літературної мови», «Історична граматика української мови», «Порівняльна граматика української і російської мов», стали основою навчального процесу для багатьох поколінь студентів-філологів. Він виступав експертом при підготовці навчальних програм, рецензував підручники, вказував на їхні переваги та недоліки, сприяв підвищенню стандартів викладання української мови.
«У нас, звичайно, немає бажання, підстав і потреби перекреслити рецензовану працю в цілому. В ній, повторюємо, є чимало корисних для студентів відомостей з лексики, фонетики, орфографії, морфології й синтаксису української мови, викладених на належному науковому рівні. Хотілося лише застерегти тих, хто користуватиметься підручником, від помилок, які, на жаль, досить рясно розкидано в ньому».
Особливу увагу Жовтобрюх приділяв методичному забезпеченню мовознавчих курсів, створював навчальні матеріали для стаціонарних і заочних студентів, розробляв норми оцінювання знань.
Педагогічні ідеї та культура мови
Професор Жовтобрюх наголошував на важливості культури мови у всіх сферах суспільного життя. Він вважав, що правильне мовлення має стати професійною якістю кожного спеціаліста, а вчитель повинен не лише добре знати предмет, а й мислити науково, бути ініціативним і здатним до самоосвіти. Під час лекцій він віддавав перевагу роботі без конспекту, вважаючи це проявом поваги до студентів та ознакою справжньої фахової майстерності.
У численних листах і виступах учений ділився міркуваннями щодо підвищення якості лекцій у вищій школі, підкреслював важливість глибоких знань та аналізу мовних явищ сучасності.
Пам’ять і вшанування
Пам’ять про Михайла Жовтобрюха зберігається в науковій спільноті та громадськості. На його честь названо бібліотеку Полтавського національного педагогічного університету і вулицю у рідному селі Ручки. У 2007 році була видана книга «Наукова спадщина мовознавця Михайла Жовтобрюха», яка розкриває багатогранність його внеску в українську філологію. Його наукові та педагогічні ідеї впливають на сучасне мовознавство, а особистий приклад служіння науці надихає нові покоління дослідників.
Михайло Жовтобрюх залишив по собі не лише численні наукові праці, а й глибоко людяний слід у серцях колег, студентів, читачів. Його ідеї, підручники і любов до рідної мови є невід’ємною частиною національної освітньої спадщини.