Микола Лемик – видатна постать українського національно-визвольного руху, життя і діяльність якого стали символом боротьби за незалежність України у XX столітті. Його 110-річний ювілей відзначається на державному рівні, а ім’я Лемика залишається знаковим для української історії.
Про це розповідає Poltava Today
Шлях від селянина до борця ОУН
Микола Лемик народився 4 квітня 1915 року у селі Солова на Львівщині, неподалік Львова, у багатодітній селянській родині. Попри матеріальні труднощі, батько подбав про освіту дітей, і Микола після місцевої школи вступив до гімназії, а згодом – на природничий факультет Львівського університету. Уже тоді юнак захопився ідеями ОУН, став її членом, приєднався до бойового крила організації під керівництвом Романа Шухевича та Богдана Підгайного. Лемик відзначався майстерністю у поводженні зі зброєю, що згодом стало вирішальним у його подальшій долі.
Атентат з метою привернення уваги до Голодомору
У 1933 році, коли стали відомі факти про масовий голод у підсовєтській Україні, ОУН ухвалила рішення здійснити резонансний політичний акт, щоб підняти проблему геноциду на світовому рівні. Миколу Лемика обрали виконавцем атентату на радянського консульського працівника у Львові. Маючи лише 18 років, він не міг бути засуджений до смертної кари за тодішніми польськими законами, і це стало додатковим аргументом на його користь. Перед виконанням завдання Лемика консультував Степан Бандера, а сам Микола попросив лише нову пару взуття.
21 жовтня 1933 року Лемик під вигаданим прізвищем записався на прийом до радянського консульства та вчинив замах на Олексія Майлова, представника Сталіна, здійснивши два постріли. Після цього, як і планувалося, він добровільно здався польській поліції, щоб мати можливість свідчити у суді про політичні мотиви вбивства. Процес отримав широкий розголос, а захист Лемика здійснювали відомі адвокати, серед яких був Володимир Старосольський. Під час суду відбулася масова демонстрація на підтримку Лемика.
Основним мотивом вбивства Лемик вважав публічну форму протесту проти дій більшовицької влади, яка «…силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю».
Суд засудив Лемика до смертної кари, однак через його вік вирок замінили на довічне ув’язнення у політичній в’язниці «Святий Хрест». Там Микола проявив оптимізм та винахідливість – навіть навчився самостійно знімати кайданки. Його звільнили у 1939 році під час нападу нацистської Німеччини на Польщу. Після втечі він працював вчителем на Закерзонні.
Подальша боротьба і трагічна загибель
1940 року Лемик очолив референтуру при Українському центральному комітеті у Кракові, займаючись справами з повернення сполонізованих українців. У серпні 1940 року він одружився з Любов’ю Возняк, сестрою дружини Василя Бандери. Заради безпеки пара взяла шлюб під прізвищем «Синишин» – псевдонімом Лемика в ОУН.
Микола Лемик став делегатом Другого Великого збору ОУН у квітні 1941 року. Після проголошення Акту відновлення Української держави того ж року він очолив Центральну похідну групу ОУН, яка мала поширювати ідеї незалежності на східноукраїнських землях. Восени 1941 року в Миргороді на Полтавщині гестапо його заарештувало і розстріляло. Місце поховання героя досі невідоме.
Увічнення пам’яті та сучасне культурне відлуння
На честь Миколи Лемика на Львівщині та Полтавщині встановлено барельєфи, меморіальні дошки й названо вулиці. Зокрема, у Львові його ім’я увічнено на фасаді будинку, де відбувся легендарний атентат. У Миргороді на краєзнавчому музеї відкрили меморіальну таблицю ще 1997 року.
Влітку 2025 року відбулася презентація історичної драми «Микола Лемик. Постріл в обороні мільйонів», режисером якої став військовий капелан Михайло Греділь, а сценарій написав полтавець Тарас Антипович. У головній ролі знявся Назар Бонящук. Зйомки відбувалися у Львові, Городку, Комарно та селі Нагуєвичі. Стрічку створила ГО «Апостольська Чота» за підтримки Львівської ОВА та місцевих громадських організацій.