Полтавська гравіметрична обсерваторія відзначає 100 років від дня заснування — унікальна наукова установа, яка стала одним із провідних центрів геофізичних і астрономо‑геодезичних досліджень в Україні та Європі. З нагоди ювілею в обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П. Котляревського відбудеться вечір‑присвята з презентацією книжки, виступами науковців і ветеранів обсерваторії та художньою частиною
Про це розповідає Poltava Today
Історія створення та розташування
Обсерваторію заснували у 1926 році з ініціативи видатного астронома й геофізика Олександра Орлова. Він обґрунтував необхідність спеціалізованої установи для вивчення фізичних параметрів Землі, перш за все сили тяжіння та її просторово‑часових змін.
Вибір Полтави обґрунтовували кількома факторами: у місті збереглися XVIII‑столітні льохи, придатні для встановлення точних інструментів, зокрема горизонтальних маятників, а географічне положення робило можливими широтні астрономічні спостереження — на цій широті в зеніті кульмінують дві яскраві зенітні зірки, що давало змогу комбінувати астрономічні та гравіметричні роботи.
Будівлю обсерваторії розмістили на Павленках — тодішній північній околиці міста, у будинку, що раніше належав художникові Григорію М’ясоєдову. Його син Іван М’ясоєдов збудував цю садибу для дружини Мальвіни Верничі в італійському стилі. Сьогодні будинок має історичну й культурну цінність, на фасаді встановлено меморіальну дошку Олександру Орлову.
Офіційною датою відкриття вважають 7 квітня 1926 року. Цього дня в Полтаві заклали вихідний пункт гравіметричної зйомки України та встановили зв’язки з іншими опорними пунктами тодішнього СРСР і з Потсдамом — центром європейської гравіметричної мережі.
Наукові здобутки і сучасна діяльність
Спочатку фінансування обсерваторії здійснювала Українська верховна палата мір і ваг. У перші роки роботи її фахівці виконали обстеження сили тяжіння у близько 500 населених пунктах країни, досліджували рух полюсів Землі та земні припливи, що лягло в основу практичних застосувань у геології та гірничій справі.
У 1936 році установу передали до системи Академії наук УРСР, а з 1964 року вона стала частиною Інституту геофізики АН УРСР (нині — Національна академія наук України). В період 1926–1936 років колектив здійснив масштабне гравіметричне картографування території України, результатом якого стала перша гравіметрична карта, що використовувалася під час пошуку корисних копалин.
Обсерваторія налагодила міжнародні зв’язки й увійшла до світової гравіметричної мережі, що дало змогу зіставляти результати вимірювань із європейськими центрами та брати участь у глобальних дослідженнях будови Землі. Особливістю установи було поєднання астрономічних і геофізичних методів: тут проводили довготривалі спостереження за варіаціями широти та рухом земної осі, виконували дослідження, що застосовують для прогнозування сейсмічної активності, і вивчали джерела космічного радіовипромінювання.
З 2001 року в обсерваторії регулярно виконують GPS‑спостереження, впроваджують сучасні технології спостереження й обробки даних. Серед науковців, які працювали в установі в різні роки, — член‑кореспондент АН УРСР Зінаїда Аксентьєва, академік АН УРСР Євген Федоров, академік НАН України Ярослав Яцків.
Сьогодні невеликий колектив під керівництвом Михайла Лубкова продовжує розвивати дослідження Землі і космічних явищ, поєднуючи історичну спадщину з новими науковими підходами. 100‑річчя обсерваторії підкреслює роль наукової ініціативи та міжнародної співпраці в тривалому стратегічному розвитку досліджень.
У межах святкування 8 квітня 2026 року о 12:00 у кімнаті 213 Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського відбудеться вечір‑присвята. У програмі — презентація другого видання книги «Павленки і Тарновщина» краєзнавця Леоніда Булави, виступи науковців і ветеранів обсерваторії, які розкажуть про її історію та сучасні напрями досліджень, а також розповідь митця Артура Арояна про садибу в мистецькому просторі і неформальне спілкування учасників